Кам'янський район — адміністративно-територіальна одиниця у Дніпропетровській області України з адміністративним центром у місті Кам'янське.
Площа території — 4803,4 км², населення — 434 898 осіб (2020 р).
Утворений 19 липня 2020 року в рамках адміністративної реформи відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів».
До складу району увійшли території Божедарівської селищної, Верхівцівської міської, Верхньодніпровської міської, Вишнівської селищної, Вільногірської міської, Жовтоводської міської, Затишнянської сільської, Кам’янської міської, Криничанської селищної, Лихівської селищної, П’ятихатської міської, Саксаганської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Межує з Дніпровським та Криворізьким районами Дніпропетровської області, Олександрійським районом Кіровоградської області.
Річки: Дніпро, Суха Сура, Балка Воскобойникова, Балка Жаб'яча, Балка Орлова, Мокра Сура, Жовта, Саксагань, Омельник.
Мілководні річки: Мокра Сура, Базавлук.
Клімат: Клімат у Кам'янському районі помірно-континентальний, посушливий. Кількість опадів на рік становить близько 400 міліметрів. Середньодобова температура січня — −6 °C, липня — +21 °C.
Історія В часи Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залозний, водний Грецький шлях, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних татаро-монгольських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля.
Першим відомим поселенням людей на території сучасного Кам'янського є згадуваний Ґійомом де Бопланом ще у 1-ій половині 17 століття Романівський курган, де був укріплений перевалочний пункт та на якому запорозькі козаки збиралися на військові ради. Згодом тут з'явилось козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли виникли запорозькі слободи Карнаухівка (1738 рік), Тритузне (1740 рік), що входили до складу Кодацької паланки.
Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом церкви. Назва походить від слова камінь, оскільки в ті часи береги Дніпра були кам'янистими. Назви ж Карнаухівки і Тритузного походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза).
Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень та увійшли до складу Саксаганського (згодом Новокодацького) повіту Слов'янської провінції Новоросійської губернії. Від 1802 року — у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії.
Видатний український історик, археолог, етнограф, дослідник козаччини Дмитро Яворницький стверджував, що назва Кам’янське походить від берегових скель сивого Славути. Дніпровські пороги, забори, скелястий острів Слюсарєв та правий берег Дніпра, де розташувалось село, річка Кам’янка — тому підтвердження. До того ж за переказами старожилів, одна зі скель навпроти села називалася Запорізький камінь.
На території сучасного міста Верхівцево виявлено поселення і могильник бронзової доби, а також курганні поховання. Про це зокрема свідчить велика колекція «кам'яних баб», зібраних видатним краєзнавцем Олександром Полем. Більшість цих пам'яток XI—XIII століть перенесена до Дніпровського національного історичного музею.
Вважається, що поблизу міста в урочищі Жовті Води 16 травня 1648 року відбулася битва українсько-татарського війська під керівництвом Богдана Хмельницького з військами Речі Посполитої під керівництвом Стефана Потоцького. Ця битва стала початком Українсько-польської війни 1648-57.
Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося повільно. Так, за даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько однієї тисячі жителів. Основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.
У 1880-х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з’єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам’янському районі починає розвиватися промисловість. А коли на березі Дніпра був збудований і почав працювати найбільший на той час металургійний завод (нині – комбінат «Каметсталь»), чисельність населення стала швидко збільшуватися.
Розвивався завод – розросталося й село. Поруч були збудовані інженерно-технічне та робітниче селища, які згодом склали єдиний архітектурний ансамбль заводського містечка.
Завдяки ініціативі тодішнього директора-розпорядника металургійного заводу Ігнатія Ясюковича і чималій частині його власних коштів, аристократичний район Кам’янського — Верхня колонія — прикрасився спорудами, якими могли б пишатися і в інших столицях.
У селі зводилися лікарні, дороги, будинки для службовців і робітників, спортивні майданчики, парки. При клубах створювалися бібліотеки художньої та науково-популярної літератури, якими могли користуватися працівники та їхні сім’ї. Влаштовувалися любительські вистави, бали. Всі працівники як інженери, так і робітники користувалися безплатною медичною допомогою і ліками. Підтримувався розвиток спорту й фізичного виховання. Досить високими темпами Кам′янське перетворилося на справжнє місто. Число його жителів виросло з 2-х тисяч у 1888 році до понад 40 тисяч в 1913 році.
«Ось так, з козацьких зимівників Кам’янське виросло до великого промислового центру Придніпров’я», – нагадали металурги.
За адміністративним поділом Української РСР 1923 року Кам’янський район входив до складу Катеринославського повіту, а з 1926 року — Дніпропетровської області.
Економіка: Промисловість, сільське господарство, переробна промисловість:
Промисловий комплекс Кам'янського району становить біля 60 основних підприємств, які належать до 10 галузей промисловості, переважно металургійної і хімічної, а також машинобудівної, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетичної, деревообробної, харчової, легкої, поліграфічної та інших галузей народного господарства.
Найбільші підприємства району:
У районі створені сільськогосподарські агроформування, фермерські господарства, рибне господарство, пасіки. Вирощуються племінні тварини, надаються послуги щодо запліднення тварин у господарствах району.
Провідними галузями у сільськогосподарському виробництві району є рослинництво і тваринництво. Головне місце у структурі галузі рослинництва посідає вирощування зернових
У тваринництві основна увага приділяється вирощенню великої рогатої худоби та свиней, а також виробництву молока.
Будівництво районної електростанції
У місті Кам’янському у 1957 році розпочато будівництво гідроелектростанції. 15 грудня 1963 року введено в експлуатацію перший гідроагрегат ГЕС. 23 листопада 1964 року введено в експлуатацію останній, 8-й гідроагрегат ГЕС.
Середньодніпровська ГЕС (до 2016 року — Дніпродзержинська ГЕС) — є 4-м ступенем середньої частини каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі.
На ділянці Кам'янського водосховища в Дніпро впадає вісім приток, п'ять із яких — малі річки. Найбільшими притоками є річки Псел та Ворскла.
Середньодніпровська ГЕС, зважаючи на своє місцезнаходження в каскаді, використовує водні ресурси, зрегульовані Кременчуцьким водосховищем.
Золотий фонд Кам’янського району – його роботящі, талановиті люди, наша гордість, наша слава. В кожному місті та селі району, в кожному трудовому колективі працювало і працює багато висококваліфікованих майстрів своєї справи, які продовжують славні традиції своїх попередників
Щедрий хлібом і піснею край. То ж нехай не переводяться його славні традиції, не мліє криниця душі народної.
Завітайте у наші села і ви відчуєте справжню українську гостинність і щедрість, доторкнетесь душею до глибоких народних джерел самобутньої творчості.